Які б умови не творила доля, які пороги,кладені життям, не змушувала б нас долати воля і гордістю і щирим каяттям, завжди залишишся простою людиною без помочі,на жаль, пронизаною голкою гіркою, обернешся на гальмівну педаль. Завжди, як високо не ніс би, свою,набиту попелом пиху, впадеш у бруд людської віспи, впадеш з високого даху. Не я творила для народу ганебні почуття усі, отруєну на себе воду в спотвореній він лив красі. Завжди обхляпаний людською ненавистю до фінішу повзеш, тоді,коли подати вже рукою ображений до ниточки ідеш на старт сценарію німого, туди й назад, і так завжди, не зрозумівши головного, даремно воскресаєш ти…