Ти – новий Давно писані-переписані твої думки. Більше нема нічого нового. Світ статичний. Все вирішують паузи. Досить говорити – все, що ти скажеш буде зайвим. Мовчати ще важче. Але вибору немає, бо вони тебе осудять: тут, там, таким, іншим… Поліетиленовий пакет, що ненароком вилітає зі сміттєвого баку, летить за вітром, намагаючись не бути частиною сміття. Будь-якою ціною. Але летить за вітром, бо сам неспроможний бути самостійним – занадто мало важить, занадто прозорий… Не бійся, озирнись, дитино. Твій погляд вже нікого не злякає, твої слова нікого не зачеплять. Мовчи мовчки. Вкритий помраком їх усіх ти втрачаєш мужність. Але здобуваєш силу – силу для здобуття нової, СВОЄЇ(?) реальності. Ти не геній і ніколи ним не будеш. Їх взагалі немає. Це просто вітер, що був прихильний та ласкавий. Не факт, що він ще колись таким буде. Вони вважають себе такими розумними. Змагання дурнів. Хочеш бути найкращим??? Будь. Або не будь. Возродись. Скажи тому, хто поряд, що він кращий, зроби його кращим. Він не такий, як всі. Всі не такі, як він. Всі не такі, як всі. Всі – нові. І не кажи, що нового нема. Все – НОВЕ. Про себе не забудь. Бо доведеться. Або тебе забудуть. Точно назавжди, якщо ти не пересилиш цей холодний струмінь повітря, який викликають малеееееееесенькі атоми. Народись нарешті, бо всі чекають. За місце Головного Дурня жорстокими похапками здирають шкіру один з одного, щоб не залишити і шматочка…Кожен з них розумний до безглуздя… Вирвись на волю. У поліетилена немає терміну придатності. Якщо його багато, то він важкий і непрозорий. Не лети. Стій і мовчи. Ти ж тільки-но народився – ти новий. Скоро, скоро прийде час говорити…
