повість «It’s our life» глава 1 Моя досить захоплююча,на мою думку,оповідь повинна нагадати тим,хто любить,що життя прекрасне,тим,хто хоче любити вона розкаже,що і як зробити,щоб щастя впало «з неба».А решті читачів,до яких власне відноситься і автор,вона допоможе вбити трошки часу і розвіятись від нудних думок.Отже,вперед! Надворі була не надто хмарна,але досить безтурботна погода.Правду кажуть,що студенту легше вчитись восени,аніж весною і влітку.Осінню погода сприяє.Та цього ранку все було винятково не таким,як зазвичай.І день обіцяв здивувати.Студент першого курсу факультету лінгвістики «просто Даня» йшов до корпусу.І він це відчував.Навіть коли так важко прокинувся в себе в кімнаті,в гуртожитку,він знав,що сьогодні має щось відбутися.Він був єдиним представником сильної статі в групі.Серед 18 студентів в його вже улюбленій групі було 17 дівчат.А ось,до речі і корпус.Час ще є,цілих 6 хвилин до пари,можна і покурити.Сигарету він викурював за 3 з половиною хвилини,тому час справді ще є.Він неспішно курив і оглядав безнадійно заспаних студентів.Хтось на бігу влітав в двері корпусу,а от хтось і не потрапив у ті двері з розгону.Смішно... «Привєт,плейбой!» - почувся впевнений голос.Обернувся.Біля нього стояла зовсім не заспана,вже накрашена і задоволена собою староста його групи Віка Твардова. «Хто,хто,а «Плейбой» по ній явно плаче...» подумав Даня і простягнув їй сигарету.І він був абсолютно правий.Адже вже перший погляд на її ідеальну фігуру,приємне,лагідне обличчя,пишне біляве волосся давав зразу зрозуміти,що це майбутня «королева» КПІ. «Ідем?» граціозно кивнула головою у бік аудиторій і пішли вони до решти одногрупниць,більшість з яких поспіхом повторювали матеріал.Данило посміхнувся,знав,що Віка дасть списати на цій контрольній.От Леся звивається перед аудиторією,знаючи,що викладачка ніколи не запізнюється,все одно починала нервуватися за 5 хвилин до початку пари.Всі зайшли на пару.Даня сів між Вікою і невиправно «заботаненою» Людою,однією з тих людей,яких хлібом не годуй,дай повчитися і навіть не повчитися,а позубрити, «поботанити» хоч щось.Всім роздали завдання.Він глянув на них і одразу згадав,що завжди недолюблював англійську.І цілих півгодини «плейбой» чекав доки староста зробить все собі і візьметься за його роботу.До маленької перерви в парі вже половина завдань були виконані.Ніжно ущипнув її за стегно під партою. «Пішли пихнем!» сказав Даня,а замість відповіді Віка не дуже ніжно та лагідно підштовхнула його ліктем до виходу.За ними одразу побігла Леся,не перестаючи задавати дурнуваті питання типу : «А як вам третє питання?Думаєте,в третьому абзаці,а власне в його восьмому реченні тексту криється схований автор контекст?».Дружно пославши її куди подалі,лінгвісти вийшли на вулицю.Даня одразу помітив,як Віка гордо підняла голову вище,зробила самовпевнений вираз обличчя і швидко розвернулася,хоч була на височенних каблуках.Він пригадав що,а точніше хто був тому причиною.Он він,з їх поверху,Женя з поліграфічного.Ту історію дівчата переказували і ще дуже довго переказуватимуть одна одній.Про те,як наглий,але неймовірно тупий Женя обкрутив за ніч першу красуню лінгвістики,а вранці сказав їй: «Все,чорт,забув,як тебе там звати!Карочє,до побачення,мила!».Даня давно прямо таки мріяв врізати по морді тому старшокурснику.Смикнув Віку за рукав: «Пішли,у нас модуль.Ну пішли.».Але побачивши неприховані сльози на очах у дівчини,яка була його єдиним другом на цьому суто дівчачому факультеті,він витягнув ще дві сигарети і одну дав старості групи. «Підем сьогодні нап’ємся?» - спитала Віка. «Скільки можна?Ми ж не просихаємо останній тиждень» - подумав хлопець і з усмішкою сказав: «Авжеж підем.Не кину ж я тебе одну!А бухати в тебе будем?».Отримавши ствердний кивок голови,з багатозначною усмішкою згадав,як вони останнього разу напивалися у Віки вдома.В неї були дуже ділові,вічно зайняті батьки,в них була своя сімейна фірма,офіс знаходився в Києві,зате вони постійно їздили по філіалам за кордон ну і по Україні.Останнього разу вони сильно надрались і зранку Віка просто таки страшно кричала на Данила щось приблизно таке: «Як ти міг?Ми ж просто друзі!Я ж попереджала,не напиватися так!Ну я і сама виновата,але ти перший почав!»,на що сонний плейбой буркнув: «Інстинкт...» і далі заснув.Зараз цей випадок був вже призабутий і все було тіп-топ.А от на рахунок батьків Данила,тут було все простіше,вони жили в провінції і він зрідка до них їздив у гості,йому дуже полюбився гуртожиток,де в основному самі дівчата.Грошей висилали в достатній кількості і їх вистачало не лише поїсти тричі в день.Ну ви розумієте про що я кажу?А плюс стипуха і можна було непогано жити і деколи гуляти,коли душа «просить».Нарешті повернулися в аудиторію.Мабуть «злегка підсліпувата» викладачка і не помітила довгої відсутності цих студентів.Віка в абсолютній тишині дописала Данилову роботу,вони здали свої листочки і,напівглузливо посміхнувшись одногрупницям пішли на наступну пару на свій рідний п’ятий поверх. «Давай з ФАКСа погоним?» - з усмішкою запропонувала краща студентка потоку,але в душі тигриця.Біля підвіконника зіібралася якась група студентів факультету авіаційних та космічних систем. «Авіатори» шумно обговорювали якийсь фільм.Але підійшлаДанилова група і в них з’явились нові розмови.Взагалі,оригінальна була група.А надоригінальною була Домброва Анна Юліанівна.Вище неї задерти носа не міг ніхто.Вона вважала,що вона центр Всесвіту і також брала за свій обов’язок кожного вечора гуляти з іншим старшокурснико і якомога більше «розвести його на гроші».Коротше кажучи,варилася Аня в шоколаді.Повною протилежністю була Настя,вона,як і Аня жила на одному з Данилом поверсі,але натомість вона була прекрасною хазяйкою,доброю,наївною,чуйною дівчинкою,словом,хоч до рани прикладай.В куточку Віка пояснювала як побудувати правильну синтаксичну структуру речення. «Отстой» - подумав Даня,заходячи на пару... Ну от,пари закінчились,з усіма попрощались,Данило побіг в гуртожиток закинути портфель і взяти,як він сам висловився «потрібну маленьку річ».Віка стояла під гуртожитком у формі книги і зацікавлено оглядала студентів-його мешканців.Вони тягли в гуртожиток нехитрий хавчик,а також багато і часто курили на сходах перед будівлею.А ось і Данила «сокамерник» вийшов на вулицю.Взагалі з ним жило ще троє хлопців з різних факультетів.Один з них серйозно займався футболом і з ним ні про що,окрім футболу,сюрреалізму не варто було сперечатися,адже тоді він фори давав будь-кому.Ще в кімнаті жив розумний гітарист,який вчив уроки,грав на гітарі і зрідка хвалив сюрреалістичні нахили сусіда.Третім мешканцем кімнаті був студент факультету «авіаторів» Віктор,він непогано володів пером і взагалі був невиправним романтиком.Даня вийшов з гуртожитку і вони разом потопали до супермаркету.Несподівано у нього задзвонив телефон.Віка усміхнулась,тому що знала,що це гарантовано якась чергова прихильниця йому телефонує і благає про зустріч.І коли почула,як в трубку Даня сказав рішуче і тверде: «Ні,з тобою нізащо!» ще раз у цьому переконалась. «Слухай,а давай завезем хавку і випивку до тебе і махнем в клуб?Все одно твоїх сьогодні дома не буде?Ну то як?».Поцілувавши друга в щоку,Віка з відкритою радістю сказала: «Молодець,геній,просто золотко!Ок!». Глава 2 Він уважно приглядався до дівчини,з якою прийшов.З одного боку староста групи,відмінниця,дуже розумна,серйозна,відповідальна дівчинка.А от з іншого просто вогонь у плоті,імпульсивна,запальна,гаряча,незалежна,але досить наївна,елементарна дівчина.Він вдарився в спогади.Згадав,як був страшенно засмучений з приводу відмови йому першої красуні іншого факультету в нічному клубі.Він сидів на лавочці в парку посеред столиці.І курив,багато курив і в голові стояв вже такий туман,що чорт нічого б там не розібрав.І тут він побачив старосту своєї групи,що неспішно на самоті прогулювалася цим самим парком.Не хотів кликати її,але Віка сама його побачила.Це був ще самісінький початок навчального року і вони ще не були такими друзями,як зараз.Вона побачила його,напівмертвого від нікотину та досить таки незначної дози алкоголю.Як богиня долі,як всесяйна Фортуна староста академгрупи сіла біля нього,взяла за тремтячу руку і глянула йому в очі.Все було зрозуміло без слів.Як же їй стало жаль людей.що так легко і одразу розчаровуються в житті.Викинула його сигарети і ...дістала свої,легші і з меншим вмістом нікотину.Затягувались неспішно,однією на двох і говорили...Говорили про все,такі банальні і близькі серцю речі.Віка впізнала в ньому той невгасний вогонь,жагу до життя,до пригод і саме ту долю унікальності,якої не було в тих людей,що здебільшого «клеїли» її на вулицях.Виникло бажання запросити його куди небудь подалі звідси,щоб і надалі мати ексклюзивну можливість лікувати його знедолену студентську душу.Чомусь і він відчув лагідне тепло,що йшло від неї і зрозумів,що справді весь світ театр і вони лише пара акторів,що дуже вміло грають свої ролі.Він грає плейбоя,а вона Маргарет Тетчер в мініатюрі.От і все,гра завершилась.Саме в той вечір вона сама навіть попросила взяти її за руку,потім обійняти за талію,обмін інформацією на рівні особистих флюїдів чи як воно там називається... А зараз вони відривалась вище голови в одному з самих респектабельних клубів столиці.Були і коктейлі,ці танці і все ,чого прагне молода,охоча до розваг і поривань особистість.Віка зразу відчула,коли Даньку почало хилити на сон.Ще б пак – Ніхто в запальному танці не падає з ніг,вдаючи з цього оригінальне танцювальне па. «Все,ми йдемо додому!» - заявила студенту своєї ж групи Вікторіяі вони,звісно ж,не забувши верхній одяг у гардеробі.почвалали до стоянки таксі.В машині він схилився на її прекрасне оголене плече і ледь чутно ніжно засопів. «Це вже занадто» - подумала Віка і,відштовхнувши хлопця сама прилаштувалася у нього на грудях і почала засинати.Благо,таксист вже адресу знав.З великими,дуже тяжкими надзусиллями вона дотарабанила Данила до своїх дверей і всяк випадок натиснула на дзвінок.Жодної відповіді.Значить все ок.Затягнула його на диван.Відкрила домашній бар.Там була вже заздалегідь привезена випивка. «Ні,віскі зараз,це мабуть не варте того!» - ще одна розумна думка промайнула у відмінниці.Розштовхавши Даню,всунула йому в руку наспіх приготований бутерброд.увімкнула музичний центр і ніколи не старіючий хіт «It’s my life!».Під пісню це тіло нарешті остаточно прокинулось і потягнулося до несхованого,а саме до бокала віскі.Два келихи «Jim Beam» змусили прокинутись його природні інстинкти і він просто-навсього вирубився. «Ну от так завжди» - образилася Вікторія і прилягла біля улюбленого студента... Глава 3 Прокидалися в обіймах один в одного,солодко потягуючись.І,як істинний джентельмен,Данька пішов приготувати каву.Зайшов на шикарно облаштовану кухню.Побачивши рештки привезеної випивки вчорашньої давності,криво посміхнувся і відкрив дверцята шафки,аби дістати там елітну заварну каву.І раптом побачив дещо дивне.Серед усіляких приправ,чаїв,сортів арабіки та робусти валявся непримітний синенький тонкий зошит.На ньому до болю знайомим йому старостинським почерком був старанно виведений напис: «Віка Твардова.Що я знаю і про це думаю?».Не довго думаючи, напівсонний «плейбой» запхав синенького зошита до кишені джинсів і всерйоз узявся за готування кави для прекрасної,але ще солодко сплячої Віки.Тоді прокинулася і сама претендентка на зйомку в американському журналі.Побачила,що місце на ліжку поряд з нею порожнє і одразу,застосувавши вічно незраджуючу логіку,зрозуміла,що цей істинний рицар і повелитель дівочих сердець порається на кухні у неї ж удома.Відкинулася на м’якенькі подушки,надто театрально засопіла і заплющила очі,чекаючи «принца» з кавою.А ось і він,несе піднос,ступає ходою гірського барса,ніжно та обережно.Поставив піднос на столик біля ліжка красуні а далі як гаркнув: «Вставай,мила моя вставай!».Віка вдала вигляд,що не почула цього крику.що здатен був не те що мертвого підняти,а ще й розбудити студента на лекції.Тоді він нахилився до неї і,як завжди не ускладнюючи собі життя процесом думання,поцілував її.Очікуваного ляпаса не одержав,але й світлого «Дякую!» не отримав. «Сьогодні вихідний,що будемо робити,леді?» - схилився в приземленому поклоні Даня. «Для початку відсвяткуємо вашу стриманість і можливість протистояти всесильному інстинкту розмноження,адже я спала спокійно.» - лудь помітним кивком голови Віка супроводила ці доволі аристократичні слова. «Подумаєш,просто я такий синій був,що інстинкт мене взагалі не хвилював,але й на похвалу не поскупилась староста.А це,як відомо,не може не принести довгоочікуваної радості.» - подумав Данило і тут усвідомив,що в нього верещить на всю горлянку телефон.А Віка почула,що телефон Даньки промовляє її власним голосом такі слова: «Ну я і сама виновата,але ти перший почав!».В душі почала зненацька кипіти нестримна хвиля гарячої образи: «А як він посмів?Використовувати мої ж слова,коли сам реально винен!От...» - і чемна староста не встигла завершити темну думку,як сам,не підозрюючий нічого,винуватець ситуації,вимовив щось схоже на те,що йому терміново треба в гуртожиток,що його там зачекалися і так далі... Вона навіть не стала його проводити до дверей.Сухого і натягнутого: «До зустрічі!» вистачило і Даня покинув її рідне помешкання.А сама вона пішла на кухню зробити собі якийсь поживний фреш,відкрила шафку,де ще донедавна лежав синенький тепер вже майже легендарний зошит і ... нічого не помітила.Взяла трохи ізюму і неспішно почвалала до холодильника.І тоді вже в неї телефон нагадав про своє існування гучним дзвінком. «Я помню белые обои,я помню черную посуду...» - ці слова лунали на всю квартиру,доки Віка не мовила у трубку заповітне слово: «Алло!».У відповідь почула досить відчутні схлипування і слова: «Віка,треба з тобою поговорити...Немає просто з ким.Не можу це нікому розказати.Вислухай мене...А ти можеш зараз до мене приїхати?».Почувши ствердну відповідь,дівчина в трубці заспокоїлась і перестала так голосно ревіти і заливатися істеричним плачем. «Ну Аня і дає!Не може бути!Завжди їй було абсолютно все одно,а тут такий звичний для неї і такий обожнюваний чоловічою частиною населення процес обернувся для неї трагедією» - думала Віка,доки збиралася,щоб піти на маршрутку і поїхати до подруги,одногрупниці Домбрової Анни,яку зазвичай хлібом не годуй,а дай їй щось таке,чи когось,кого вона ще не пробувала...Ну є такі люди,такі дівчата і нічого з цим не поробиш!Поїздка була недовгою.дорога до гуртожитку,що став їй ледь не рідним також не забрала багато часу.На вході її зустріла Домброва Анна Юліанівна і,все ще зі свіжими сльозами на карих очах,провела подругу до кімнати на першому поверсі,в правій частині коридору,в самому його кінці. «Ну давай,вичісуй,що в тебе сталося!» - кинула їй Віка і стала чекати на миттєву відповідь,якої не було так одразу. «Женя,старший,з поліграфії...» - вибухаючи новим залпом сліз,виголосила Аня і,впавши на ліжко,почала труситись в істериці.Віка уважно оглянула подругу і зрозуміла все без слів,тут справді все було ясно:Розпатлане волосся,кров,що запеклася на губах,кілька зламаних одразу нігтів на правій руці,надірване плаття,засохла кров на ньому,кілька синяків на зап’ястях,видно,що її тримали за руки.Стало аж дивно,що Аня,у якої вистачило мужності вперше відмовити хлопцеві заплатила за свою відмову ціною згвалтування. «Перевдягайся,зараз ми поїдемо звідси і заявимо в міліцію» - твердо мовила Віка,так холоднокровності їй було не позичати і за словом в кишеню вона ніколи довго не лазила! «НІ!Він вб’є мене!Не поїду» - це крик вірної подруги вивів старосту групи з стану упевненості в своїх діях,а також з стану часткової рівноваги. «Зараз ми щось придумаємо...» сказала Віка і почала приводити подружку в пристойний вигляд... Повільно наближався осінній вечір,а Віка ще не дзвонила.Даня вийшов надвір покурити.Повільно падаючі сутінки вирвали з загального вечірнього пейзажу самотнього Женьку з поліграфії.Він ішов до друзів,чи приятелів,що сиділи на лавочці навпроти гуртожитку.Просто з природньої цікавості Даня підійшов ближче.Те.що він почув,кинуло його в шок і змусило закипіти кров в його жилах так,ніби це мало спалити цей мерзенний світ і гниду-старшокурсника разом з ним.А Женя п’яним голосом хвалився цим придуркам: «Знаєте,це таки круто.У мене блін,талант!Все,як має бути.Я,як той,ну як його,дебіл з телика,а,Бреді Пітт.Всім я треба.Тоді та дура-блондинка,та,яка зараз на лінгві випендрюється,Віка,вродє,чи як там її тупе ім’я.А вчора,чи вже сьогодні,ця в якої ініціали Д.А.Ю.Анька,карочє,ну та ще шиза на ножках.Що з того,що не хотілося їй,мені ващє все одно...»Дебіл з телика не встиг договорити,адже на його масну головешку приземлився далеко не легкий кулак «плейбоя» факультету лінгвістики.Доки Женя обернувся,тупо кліпаючи свинячими очицями,одержав ще кілька дошкульних ударів по порожній голові.Алкоголь зробив своє і не встигли навіть рипнутись приятелі Женьки,як той вже лежав на землі і спливав кров’ю,що линула з його розбитого носа,з скривленого рота.А першокурсник продовжував місити бугая,тепер вже навіть ногами,благо була футбольна підготовка!І тут... зблиснув у сутінках ніж,один із п’янющих приятелів Жені всадив лезо у груди першокурснику.Даня подумав: «Віка...» і світ поплив перед очима... Глава 4 Порожні коридори.Злісно виблискують в кінці двері з жахливим написом «Реанімація».Видно якийсь рух в кінці коридору.Група лікарів з шаленою швидкістю намагаються довезти пацієнта до реанімації.На каталці тіло юнака,скривавлене,без видимих ознак життя.І з кишені трохи пошарпаних джинсів видно обкладинку синього кольору.Ось і все.Рвучко розчинилися двері і лікарі,рятуючи юне життя,завезли Данила всередину.Через кільканадцять хвилин під цими ж таки дверима з‘являється ще одна юна особистість.Абсолютна жива,без слідів крові,але дуже замучена і стурбована дівчина дивовижної вроди,яку було помітно навіть без макіяжу і виразно підкреслюючого її бездоганну фігуру одягу.Невдовзі до неї приєдналася ще одна красуня.Анна підійшла до подруги,спитала: «І скільки ти вже тут?»,почувши відповідь в кілька годин,замовкла і почала ледь чутно схлипувати.Вікторія витягнула сигарету і затягнулася прямо під реанімацією,тому що їй було все одно...Вона хотіла,щоб Даня вижив,просто залишився живий.Відчула,що без нього небо не даруватиме їй нічого,окрім безнадійного та гіркого розпачу,без нього сонце їй більше не усміхатиметься.І жити без цього такого простого,але водночас неймовірного друга нереально.Задумалася над важливим питанням: «А чи справді він просто друг для неї?Чи може це щось більше?».Вона не знала жодної відповіді і не могла нічого конкретно сказати.Тим часом «пихтіти димом» сигарети почала і Аня.Але коли в кінці коридору показалася санітарка,що прибирала,обидва недопалки полетіли в урну,добре,що та стояла недалеко.Вийшов кардіохірург. «Буде жити,зараз заберемо його в палату.Постійний догляд і обмеження фізичних навантажень.У нього були зачеплені м’які тканини навколо серця.Йому взагалі пощастило.Ну добре,зараз його вивезуть.»... Пройшло два тижні.Даня різко йшов на поправку.Його часто відвідували.І це був один з таких випадків.Його сусід по кімнаті,Віктор,ну той,що поет,прийшов до нього і почав розповідати про те,що діється в гуртожитку і в університеті: «Так то все у нас нормально.Всі живі,здорові.Аня стала вчитися і ходити на пари з вашої групи.Женю кажуть,що не забрали в міліцію.Його твоя Віка пожаліла і Аня не дуже хотіла...».При згадці слова «Віка» у Дані в серці щось стислося,адже Вікторія Твардова вже чотири дні його не навідувала. ...А тим часом Віка була повністю поглинена своїми справами.Обов’язки старости не давали навіть вдихнути солодкий запах свободи.На додачу до цього ще зав’язалося цікаве знайомство.От саме вчора вона йшла вона неквапливо йшла на пару після перерви.Оскільки було холодно,вона вся дрижала і вже подумки дала собі слово в майбутньому одягатися тепліше.Раптом її огорнуло приємне тепло,від якого ледь чутно линуло запахами французького одеколону та дорогого тютюну.Вона обернулася і побачила доволі симпатичного хлопця,що накинув на неї свій піджак.Цей же хлопець,оглядаючи красуню зацікавленим поглядом,мовив: «Холодно,мабуть?» і в ту ж саму мить спіткнувся об сходинку і розпластався біля її ніг. «Ну от,тепер я біля твоїх ніг і схиляюсь перед тобою...» - усміхнувся він,намагаючись затулити носа,який розбив при «поцілунку» зі сходами. «Ой,та в тебе ж кров!Пішли,рейнджер!» - Віка схопила «рейнджера» за руку,відчувши,як вдячно його пальці погладили внутрішню сторону її ніжної долоні.Витягнула телефон,набрала Леську: «Леся,у мене тут надзвичайна ситуація!Вирвися хоч раз з пари,які ти так обожнюєш і допоможи мені!».Леся пропищала: «Так,іду.Чекай на виході,що йде на площу з корпусу.».Віка разом із закривавленим героєм,якого звали «просто Андрюша» чекала Лесю,але побачивши останню в компанії з Анною,здивувалася ще більше.Разом вони всі четверо побігли стрімголов до гуртожитку.Вже в кімнаті дбайливі дівчата зняли з Адрія сорочку,що вже була в крові і поклали його на ліжко Ані.Леся,хвилюючись знову пропищала: «Давай я з Анькою повернуся на пару.Може хоч на половину встигнем?».Обидві студентки швиденько побігли на пари,залишивши Андрія та Віку удвох.І тут не було ясно,хто кого і від чого врятував.Андрюшка,схоже непогано влаштувався і невдовзі,розімлівши від теплого чаю з коньяком,якого туди щедро виділила Аня за давньою звичкою,він блаженно засопів і зовсім скоро спав на всю катушку.Віка анітрохи не здивувалася і прилягла біля нього чекаючи його щасливого і здорового пробудження.І сама заснула... Глава 5 Був один з перших зимових вечорів.І було так сумно.Останній відвідувач покинув Данила кілька годин тому.Даня трохи потягнувся і нічого його не тримало!Трохи боліло серце,але так хотілося туди,до неї,до друзів.Потягнувся до телефону,ні...Передумав...Встав,хитаючись,пройшовся до шафи з одягом,наспіх одягнувся.Змів ліки з тумбочки в кишеню.ой,ледь не забув – зошит Віки,що досі не був прочитаним,перекочував до внутрішньої кишені куртки.Даня відчував себе здоровим,але в голові щось вперто не хотіло зупинятися і голова крутилася,як скажена!Виглянув в коридор,подумв,як це буде по дурному виглядати,але зважився і побіг.Здавалося,що він на футбольному полі і від його останнього ривку залежить доля команди. «А все таки я форвард на славу!» - подумав утікач,виходячи на морозне повітря.І справді,Сандро Дель П’єро позаздрив би цій пробіжці.Вийшов на дорогу,якось недолуго змахнув рукою і таксі таки зупинилось. «КПІ» прохрипів студент і знеможений упав на заднє сидіння.Оклигав,побачивши зелену букву М у вікні,розплатився,про себе лаючи ціни таксистів на чому світ стоїть.І пішов до гуртожитку.Ішов,не знаючи,що зараз там Віка лишилася на ніч у Андрія в кімнаті,тому що у Ані не було місця,а завтра колоквіум і треба було готуватися.А Даню не хвилював якийсь там колоквіум,він линув до гуртожитку,до свого такого вже рідного дому.Ось і вахта,пропуск і він біля дверей кімнати.А тут і Леся виринула ніби з повітря: «Даня,а чому ти не в лікарні?Невже виписали?А сьогодні Віка ночує тут...».Данило не дав договорити невтомній всезнайці,засипаючи її питаннями типу: «А де наша староста?Мені дуже треба її побачити»,не знала Леся,що Даня стискає в кулаці подарунок для неперевершеної красуні лінгви,а це була золота підвіска у вигляді сердечка з написом «Люблю.Назавжди.».Леся,як завжди добре не подумавши,бовкнула якісь цифри,назвавши номер кімнати Андрія і зразу затисла собі рота рукою,але Данило вже не бачив останнього її жесту,він.зібравши всю силу волі в кулак,мчав до заповітної кімнати.Забувши постукати,Даня увірвався всередину і... серце тричі стукнуло,ніби попереджаючи про зупинку... А за декілька годин до цього Віка зайшла до кімнати гуртожитку,знаючи,що там буде лише Андрій.По якимось,лише їй відомим,причинам,він подобався їй,злегка незграбний,але такий готовий на все заради неї,щиро палаючий лише нею,завжди даруючий море сюрпризів,трохи молодший за неї і здається такий відданий.І вона забула одразу про свого «власного плейбоя».І у неї є право на особисте життя,то чому ж не Андрій?А що ж думав сам Андрій?А він не думав,він горів безумною ідеєю,він вважав її ідеалом і боготворив її і з голими руками пішов би на цілу армію заради лише чарівної посмішки Вікторії Твардової. «Привіт,малий!» - муркнула Віка і примостилася на ліжку,узявши до рук,першу книгу,що потрапила їй до рук. Глянула на назву «Секс для чайників» і усміхнулася. «Гей,чайничок!Кави може запропонуєш для леді?».Андрій метнувся до шафи з кавою,по дорозі перекинувши на підлогу кілька підручників. «Так,звісно,кастрюлечко!» - мовив Андрюша і поставив гріти кавник.Він уважно її оглядав,її досконале тіло,згадував її надшвидкий та гнучкий розум,так,це справді була богиня!!!Присів біля неї.Віка зразу подумала: «Ну доки він додумається ініціативу в свої впевнені руки,я точно зістаріюся.Чайник,а уроки по поцілункам тобі потрібні чи хоч тут ти вже підкований?».Замість відповіді Андрій опустив очі і густо почервонів. «Ой.як все запущено...» - останнє,що встигла подумати красуня перед тим як сама потягнулася до Андрія і їх губи зустрілися.Так,вони цілувалися натхнення,з бажанням протягнути цей блаженний момент крізь глибини неосяжного простору,забутися і цілуватися цілу вічність.Вона опинилася зверху і цілувала його,дозволяла йому в повній,абсолютній прекрасній мірі осягнути мистецтво ніжного дотику губ.Кавник пищав,почав горіти,вибили пробки і погасло світло,та їй це було лише на руку.Ця мить тривала ледь не вічно.Коли знову увімкнулося світло,Андрій вже сидів на ліжку такий ошарашений,ніби йому щойно ректор КПІ цукерки роздавав.Віка лише посміхалася і наводила блиск на губах,який так натхненно і ретельно звідти прибрав Андрюшка.І от тут він осмілів і сам потягнувся до неї,заздалегідь скинувши чорну сорочку,щоб не заважала,знову таки з усмішкою,Віка залишилася лише у футболці і,підлаштовуючись під трохи невмілого першокурсника,прилягла на ліжко.І в той самий статично визначений момент в їх кімнату ввірвався зелений від болю в серці Даня.І світ зупинився.Андрій,нічого не розуміючи,встав,щоб вигнати наглого «відвідувача»,зате Віка поблідла,але зберігаючи контроль над собою,мовила: «Ти чому не в палаті?Ти що втік?Що ти тут робиш?».І те,що відбувалося потім,було чути по всьму гуртожитку.Даня підійшов до Андрія і навіть той чув,як важко і швидко б’ється серце Данила,Даня взяв того за карк і просто кинув.Той пролетів ледь не половину кімнати і хряпнувся об стінку.Віка знайшла в собі сили піднятися з місця і підійти до ревнивого героя.Кинула йому в лице такі слова: «Ти далеко неправий!Ти ж не мій хлопець.І ти несправедливо його вдарив.Краще вийди.».Не варто було мабуть Данилові кричати та він не зміг утриматись: «Я заради тебе втік!!!Ти моя надія і перша велика любов.І ти поплатишся за все!!!».З цими словами на підлогу упала підвіска,здавлена нелюдською силою так,що на ній була помітна зморшка.Та слово «люблю» було видно.Андрій почав підніматися і це стало його помилкою.Даня з усієї сили та злоби навідмаш вдарив суперника ногою в лице.Ніс хруснув,два зуби впали на пильну підлогу,Андрій застогнав,а Даня вийшов...Віка заплакала і вибігла з кімнати. «Люди народжені,щоб страждати через собі подібних...» - такі мудрі слова прозвучали у дівчини в голові перед тим,як вона,знепритомнівши впала на руки подругам,що бігли по коридору... І лише Даня крутнув ключем і зайшов до себе... «Мабуть,це кінець» подумав він і заснув... Глава 6 Коли він прокинувся,то жадав лише одного – щоб все це виявилось страшним сном.Андрій був сам не свій.Сильно,надто сильно побитий через прихильність красивої дівчини.Це все справді сильно скидалося на дуже і дуже страшний сон.Потім він згадав,хто його так розмалював і злість загорілася у ньому з новою силою.Він швидко одягнувся і вибіг на коридор.Йому потрібні були лише дві речі: пояснення Віки,що таки сталося і ще страшенно хотілося вбити того,хто без попередження накинувся на нього...Андрій розвернувся і пішов прямо углиб коридору... А тим часом з самого ранку на подвір’ї біля гуртожитку сиділи двоє: красива брюнетка і зсутулений,злегка пом’ятий «плейбой» факультету лінгвістики.Даня простягнув Ані ще одну сигарету.Тоді вона мовила: «Хоч ти і явно неправий,але особисто я вважаю,що ти зробив правильно.Своє віддавати не можна!».А Даня думав: «А чи своє?Чи мав він,простий смертний вважати неземну красуню Вікторію чимось своїм.Навіть не зважаючи на все те,що між ними було!».Це питання завдавало нестерпних тортур йому та його серцю.І тоді він вирішив,що вистачить з нього цих сердечних мук.Вийняв телефон і набрав номер Віті,свого друга,який жив з ним в одній кімнаті,але і це не досить правильно сказано.Він жив по ночі у наступної дівчини і був «спеціалістом» в сфері знайти дівчину на вечір і по одній на кожен день тижня.Дочекався,коли заспаний друг вийшов надвір. «Вітя,нам треба добре десь відтянутися!»,зразу своє вагоме слово вставила Аня: «НАМ?Ні,Данька,вибач,але я пас.Ти іди собі відривайся хоч з сотнею гламурненьких дівиць,але я не піду.».Розвернулася і зацокотіла каблучками назад в гуртожиток. «Ось,Даня,тримай,для тебе лише найкращі дівчата славного міста Києва!» - простягнув Вітя свій мобільний,де добру половину телефонної книги складав набір номерів дівчат з їх зовнішніми характеристиками і фотографіями. Віка,не виспавшись після нічної пригоди,вийшла в коридор і попрямувала до умивальника чистити зубки.По дорозі наштовхнулася на побитого Андрія: «Тобі треба в лікарню.В тебе лице поламане.Як ти себе почуваєш?»,на що отримала відповідь: «Не зовсім добре,але я знайду цього покидька і випотрошу його.».Віка похитала головою і зрозуміла,що все було помилкою.Вирішила для себе,що настала пора піти у видуманий моральний монастир і забути про всіх хлопців на цій остогидлій планеті.Через кілька годин вона сиділа вдома і неспішно потягувала дорожезний віскі прямо з пляшки.Раптом задзвонив телефон.Дзвонила Люда: «Віка,тут таке,думаю тобі варто це бачити!».Назвала адресу одного з самих престижних клубів Києва і через півгодини Віка була там.Картина,яку вона там застала,була нестерпною.В центрі майданчика перед клубом стояв Данило,поряд з ним стояла просто таки неймовірна красуня,що ніжно обіймала його.Зате на Данила повільно насувалося кілька хлопців,один з яких говорив: «Та що ти придурок собі там думаєш?!Це моя дівчина,забрав граблі!!!».Данило не кажучи ні слова,розвернувся,підійшов до чорного «Ніссана»,відкрив дверцята,посадив туди свою блондинку,сам всівся за кермо і понісся геть з їх очей.До Віки підбігла Люда: «Він ще п’яний,як ціп.Він розіб’ється і вони обоє загинуть!!!».Тим часом всі хлопці побачили,що розправи не станеться,потопали назад до клубу.Віка,глибоко задумавшись,взяла Люду попід руки і взяла таксі... Перед епілогом Він покинувся зранку і в нього жахливо боліла голова.Машина,узята напрокат,стояла під дверима під’їзду чужої квартири.Повернув голову наліво і побачив не зовсім знайому блондинку.Та солодко потягнулася,поцілувала його в щоку і почала повільно прокидатися.Перший шок у Данила вже пройшов. «В тебе кава є?» - несміливо спитав хлопець. «Канєшна є...» не зовсім одягнена дівчина пішла за кавою.А Даня ніяк не міг згадати її імені.Схопив шматок паперу,швиденько надряпав там якусь цидулку,одягнувся,вибіг надвір і завів двигун. І цілий наступний місяць пройшов по такому ж сценарію.І не вистачить пальців рук,щоб порахувати,скільки імен дівчат Данило не міг зранку згадати.І тоді ж він абсолютно не міг помітити,як Віка дедалі більше і більше усамітнюється.А Андрій виношував плани помсти.Була лише людина,яка це все розуміла і нічого не могла зробити.Це була Аня.Всі немов чекали моменту,коли все вирішиться раз і назавжди.І такий момент настав. Надворі був пізній вечір.По трасі не те,що їхав,летів чорний «Ніссан».Раптом машина різко затормозила,дверка відчинилася,у машину сіла неперевершена Вікторія Твардова.І машина помчала далі,в ніч... Епілог Через шість років...Під похмурим кафе десь на околиці зустрілися дві самотні душі.Самовідданий поцілунок і вони увійшли всередину.Аня і Віктор сиділи за столиком.І Віктор простягнув їй листа в охайному конверті: «Це вони прислали...».Лист був на диво коротким.Там було написано: «Хлопчик.Назвали Віктор.Віка померла,давши йому життя.Я вас люблю. Даня.»
