могла б кудись піти.... піти світ за очі... туди, де сяють зорі, а може навпаки туди де повна темнота... могла б у руки взяти меч і станцювати танець... життя чи смерті неважливо... життя - поміж людей, а смерті - поміж крові... молитись потім за любов, за душі вбитих там, на полі... але залишилась... залишився з нею і подих, це подих зітхання, виснаження, прощення і знищення... залишився голос, що шепче, залишився випадок, що найчастіше знищує... тіло забрала свобода, рухи забрали у вічність... чекаємо поки заберуть посередність... а поки своЇми руками роблю полотно кольорових снів... до якого торкаються лише в самотності... прокинутись перед світанком... нікому не дати мене повернути... чарівне сонячне чекання...
