етюд “ФАКС” Холодно...Решки зруйнованих снів відчалюють у небуття...Ранок...А мені на пари.Не хочу!Напівсонний погляд блукає по кімнаті...Всі сплять...Нарешті прокинувся.Вся безсонна ніч була витрачена на одне креслення...А я все ще сплю...Повільно одягаюсь,набридло мені це все,але треба...Треба чіплятись за життя усіма силами,кинути всі здібності,всі зусилля,все,чого врешті-решт мене таки тут навчили на те,щоб залишитись тут,в кпі,на факсі...Скоро сесія,а я іду по коридору гуртожитку,тут пустота і темно...Звісно темно,кому тут я потрібен?Питання:»Кому?Хто оцінить і зрозуміє безталанного поета-романтика,що загубився в нездоланному просторі математики?».Ніхто,тому іду на пари,іду,щоб вчитись,хоч як важким і непоборним воно не було,оте кляте навчання...Вулиця,до пекучого болю знайома мені дорога...Вона злісно сміється услід,просто заливається диким реготом,я хочу поїхати і повернутись!Це потрібно лише мені одному,підходжу до корпусу...ФАКС!Як гордо це все таки звучить,я студент ФАКС!І лише завдяки цьому ми найкращі!Ми – студенти ФАКС!Підіймаюсь сходами,і тут ненароком кинув поглядом на засмучене обличчя дівчини,яка ще кілька хвилин тому була студенткою...В її очах німий біль,гаряче благання і звісно,розпач...Вона знищена,кпі для неї вже в минулому...Жаль цю красуню,та життя триває,а з ним і триває боротьба за виживання...В руках залікова,а в голові печаль і бездіяльність...Та звідки ж я знав,що вже через якийсь тиждень моя змучена душа співатиме,а квитки додому і назад милуватимуть погляд студента!Тому що я все ще студент!Я повернувся!Я люблю тебе,ФАКС!ФАКС FOREVER!!!
