Розклало свій табір на планеті Земля суспільство глухонімих. Звело хмарочоси, залило бетоном тріщини скель крутих. Побудувало стрипклуби, бари і казино. І тепер витончено-ввічливо розпиває вино. Залило смердючим болотом єдину ріку чистих думок, Зате поставило новий шинок, Звело скляні споруди, А люди, як поверхні тих споруд, відбивають у вікнах душ лиш задушливий бруд. З очей пускають промені сухого холодного сонця, а з уст сиплеться сміття. Таке от людоньки життя струмує по залізному ландшафту. А кожен в ньому як в залізній шахті. У кожного своя коробочка для існування у кого золота у кого з старого сукна Та байдуже яка вона… Вгортає порохом від цього існування… Ну, як же так?... Ні одного надбання… Страшне мовчання – на палке зізнання Грайлива хтивість – на її прохання А головне: «смачний» плювок – на щирії старання…
|